Тут така цікава фіговинка. Типу, лайки і реплаї записуються

Якесь дивне відчуття. Ніби я от не проти піти з кимось здибатися, але щоб нас було більше двох, і я просто буду сидіти збоку й слухати. Або взагалі тільки я й гуляти десь по Львову. Сісти на лавку й попити якоїсь кави. Я б та, але у мене грошей немає. Тож їду додому

Чесно кажучи, тріо Пінтерест, Тамблер і Спотіфай виглядають як три вісника естетичного апокаліпсису

Я не знаю чому, але моя рольова починає вганяти мене в якусь форму депресії абощо. Я насправді радий, що новенькі легко й швидко адаптуються, але таке відчуття, наче всі мої заплановані взаємодії посипались. Я міг би спробувати відновити певні або остаточно зруйнувати ті, що заважають мені рухатися далі по запланованому сюжеті, але мене ніби переслідує відчуття марності. Ну от оптимізую я це все, що далі? А чи є в мене сили й натхнення це тягнути? Інколи дуже хочеться, щоб ентузіазм тривав вічність, а не перший тиждень. UPD: а ще якесь відчуття, наче мене часом ігнорять

"Мій персонаж ЗватиТакТо, він справжній пиріжечок", а на ділі токсична пихата тварь. Якось тошно від цього

No thoughts, head full of dinluke

Аби смерть могла би обирать

Я б так хотіла, аби смерть Могла би обирать: Аби могла минути жертв, Лишень убивць узять.

Я б так хотіла, щоби смерть Була би справедлива. Але тепер цілую твердь Гранітної могили.

Ненавиджу її, Оту стару з косою. Чому вона вас забрала, Чому ви не зі мною?!

Однак її одна вина: Лиш у роботі цій. То не вона, то не вона, Взяла нас під приціл.

Хотів тут написати знову ниття, але про самотність, але мене попустило

Думав написати пост, поки на дворі лежу, а бажання таке 📉

Сміюся з того, що тут у мене Карнел у світлі дня, а в Blue Sky у неоновому світлі, хоч теми навпаки: тут темна, а там світла. Ех, люблю свого мага-недовідступника

Сімейні поїздки це прямі "пішов нахуй" від ма до мене, й подумки "пішла нахуй" від мене до неї